Слабка людина — це не та, що чогось не може, а та, яка нічого не хоче!
У цій статті я розповім про те, як через 10 років роботи психологом я мушу зізнатися в марності багатьох своїх дій.
З дитинства я вірив, що всі люди добрі та здібні. Вірив, що злі можуть змінитися та стати добрими. Вірив, що брехуни можуть стати чесними. Що наївні можуть стати доросліщими. Що слабкі стануть сильними. Жадібні — щедрими. Бідні – багатими. Дурні — розумними тощо.
Тому я обрав професію психолога. Я бачив, як люди страждають від труднощів та нещасть. Від дурості та малодушності. Від невігластва, невпевненості, слабкості, боягузтва, заздрощів, обманів і всього іншого, що робить нас нещасними. Втім, і від того, що робить нас щасливими — ми теж страждаємо. Наприклад, коли слабкому дається влада. Коли бідному даються гроші. Коли на злого працюють добрі. Коли любити починають негідника…
Слабкі люди
Мені хотілося допомагати тим людям, чиї страждання я бачив. Мені хотілося натиснути кнопку в їхній голові, щоб вони більше не робили того, що завдає їм болю. І в мене це виходило! Щоправда. Я й зараз це можу. Але є одне «але», яке не дає мені спокою. Ці люди незабаром знову наступали на ті ж самі граблі. Вони знову поверталися до того ж, від чого раніше страждали.
Наприклад, від безглуздості :
Хочеться просто, щоб мені хтось вказав на те, заради чого я можу жити. Я вже бував у такому стані раніше… і щоразу знаходив для себе якісь причини, цілі… але час минає, і я завжди переконуюсь у їхній безглуздості. Коли намагаєшся комусь відкритися, то тебе в кращому разі просто слухають… і чекають на момент, щоб вставити черговий затертий до дірок штамп. Просто хочеться стиснути зуби і бити щосили кулаком у стіну… чим я вже неодноразово займався. І мене лякає мій теперішній стан… Порожнеча… Тяжко… і гидко дивитися на себе збоку.
З листа клієнта
Від самотності :
Я самотній. Я цілковита нікчема. Слабка, безвільна людина, яка не знає, що їй взагалі потрібно. Навчаюся в медичному. Сподіваюся стати лікарем. Але ким я стану, якщо я такий неврівноважений тугодум? Лікар має бути цинічним, впевненим у собі. Вірити собі. А я собі не довіряю. Я нічого не зможу досягти у житті.
Я одного разу випав із 4 четвертого поверху. І чому я не здох тоді? Навіть ребра не зламав жодного . Розрив нирки та селезінки. Невже комусь треба було, щоб я жив? Навіщо? Кому це потрібно? Навчаєшся, навчаєшся, отримуєш свої 500 доларів до сорока років, потім 800 доларів. Живеш як бомж, всі тебе ненавидять, зневажають через відсутність інтелекту. А ти живеш. Чимось собі Мрійника нагадую, з «Білих ночей» Достоєвського. Я не такий розумний як він. Просто я скінчу так само. Якщо, звичайно, не здохну раніше. Буде 30, 40, 50 років. А я один сиджу у своїй будці або на смітнику і читаю Маркеса. Гарна картина.
З історії клієнта
Від кохання:
2013-го року я познайомилася з хлопцем. У листопаді 2014-го я почала зустрічатися з ним, а через тиждень він мені зрадив з моєю подругою і я коли про це дізналася покинула його. Я надіслала йому повідомлення. Три дні він мені дзвонив і просив пробачення, говорив, що любить, але я його не вибачила.
На 4-й день він сказав що якщо я до нього не повернуся він покінчить життя самогубством. Я не вірила. А за тиждень він це зробив. Але перед смертю відправив усім повідомлення, в яких він просить у всіх пробачення і каже, що любить мене. На похороні я не була в мене був шок від того, що сталося. За місяць його батьки звинуватили у всьому мене.
Зі звернення клієнта
В цьому випадку слабким був, звісно, чоловік, а чи не дівчина. І це дуже показово. За весь час своєї роботи, я переконався, що часто саме чоловіки виявляються найбільш вразливими і найважче переживають біль, завданий неправильними стосунками. Але на консультації ходять саме жінки. Чоловікам все ще не вистачає сміливості зізнатися у своїх проблемах.
Є люди сильні, а є слабкі. Ось ці слабкі завжди страждатимуть, їм завжди чогось не вистачатиме, під різними приводами навколишні ними користуватимуться на свій розсуд. В них ніколи не буде в надлишку здоров’я, щастя, любові та грошей. Слабкими можуть бути ваші знайомі або вічно ниючі родичі, у яких постійно проблеми на роботі, у стосунках, зі здоров’ям тощо. А до вас вони можуть ставитися, як до унітазу, в який спускають все своє накопичене сміття: образи, розлади, скарги.
У чому головна відмінність сильного від слабкого? Як я вже написав в самому початку, слабкий — це не той, хто не може, а той, хто не хоче. От і все. Як зрозуміти, чого хоче людина? — Подивитися на те, що вона робить. Якщо не робить, значить, не хоче. І не треба тут нічого вигадувати. Наприклад, болить в тебе спина і ти всім на це нарікаєш. Добре, а що ти зробив, крім того, що помазав себе болезаспокійливим засобом? Чи сходив до лікаря, до остеопата, чи зайнявся спеціальною фізкультурою? — Ні? Ну тоді допобачення. Ти не хочеш бути здоровим.
Навіть Нік Вуйчич, людина в якої немає рук і ніг, яка сама сходити в туалет не може — сьогодні його виступ коштує 200 тис $, де він мотивує людей жити щасливо! Багато з того, що доступно звичайній людині Нік не може, але його сила в тому, що він хоче ! І робить неможливе. То хто з вас, здорових і ниючих людей, насправді більший інвалід: він чи ви?
Сильні люди
Мій друг якось запитав мене, (коли мені було ще 27 років) хто мої клієнти? — я відповів, що це переважно нещасні дівчата й жінки. Він сказав, що це неправильно. Моїми клієнтами мають бути благополучні люди, яким на одному з етапів потрібна тимчасова допомога психолога. А допомагаючи нещасним людям, нічого хорошого не отримаєш. Ні матеріально, ні професійно.
Я довго думав над цим питанням. І останню крапку поставив, працюючи на нещодавніх виборах із політиками. За два місяці майже щоденних зустрічей з людьми різного прошарку: від потужних чинних депутатів до сільських мешканців, які теж прагнули стати депутатами на сільському рівні, я зрозумів, що друг мав рацію! Найбільше негативного стресу я пережив працюючи саме із «слабкими» людьми, які лише вдавали, що хочуть змінювати навколишній світ. Багато хто з них не хоче навіть над собою зусилля зробити. І це убожество хоче змінить країну на краще? — Та ніколи в житті! Таких людей було кілька сотень. Я чесно намагався допомагати їм так само, як і сильним. Але все марно. Я засмучувався, сердився на себе та на них. Шукав ключ та підхід до них. Але я змушений був визнати, що якщо людина не хоче зробити добре навіть для себе — я нічим не зможу їй допомогти.
Знаєте, як треба зі слабкими? — ними треба керувати. Просто говорити роби так і так. Без діалогів, без рефлексії. Не питаючи їхню думку або що вони там відчувають. Коли ти починаєш вести з ними діалог, в них виникає підозра, що ти хочеш в них щось відібрати. Тому просто керуй. Не переймайся тим, пораниш ти її таким ставленням чи ні. Не пораниш. Керуй. І це їм подобається. Їм тільки ця мова зрозуміла.
Люди не змінюються?
Коли я навчався в університеті на факультеті психології, я дуже довго не міг збагнути, чому клієнти ходять на психотерапію роками? Десятиліттями. Ну невже не можна по-швидкому так «чік-чік» і вирішити проблему? Потім я засвоїв, що вирішити проблему можна якнайшвидше. І треба. Але людина від цього не змінюється. Вона знову так живе, так ставиться до себе та інших людей, що змушена нести кашу у своїй голові від одного психолога до іншого. Ось тому висновок, з яким я боровся 10 років, звучить, як вирок — Люди не змінюються.
В них може змінитися якість життя, вони можуть стати багатшими, можуть навіть змінити сенс свого життя. Але всередині вони назавжди залишаться тими, якими їх виховало батьки, життя та травми.
Колись я знав хлопця, який був наркоманом. Він був дуже залежним. Ніщо йому не допомагало. В решті решт його відправили в реабілітаційний центр. Він позбувся наркозалежності. І знаєте, ким він став? — проповідником! Здавалося б — це диво. Але для психолога зрозуміло, що одну залежність він замінив на іншу. От і все.
Люди не змінюються.